Зовсім недавно ми згадували про єпископа Григорія Хомишина. Доповнити розповідь про нього може одна дуже важлива особистість, якою є Йосиф Гірняк. Звичайно це не відомий нам актор і режисер. Йосиф Гірняк, про якого хочемо тут пригадати, народився 21 червня 1902 р. в Коломиї в родині греко-католицького священика о. Юстина, на той час катехита українських народних шкіл нашого міста та помічника вчителя в чоловічій гімназії.
1903-1918 рр. Йосиф разом батьками проводить в с.Тязеві (Тисменицького району), помагаючи батькові в дяківстві, розносячи перед Різдвом по парафії просфору та обходячи парафіян в час Великодня, та допомагаючи матері в господарстві.
В часі національно-визвольних змагань він зголошується до УСС і в складі 1-ої бригади бере участь в багатьох боях. Відомо, що після семінарії, в1933-37 р. він продовжує вивчати богослов”я та філософію в Римі. Після свячень 18 квітня 1937 р., працює заступником катехита в м. Надвірній, а пізніше професором філософії греко-католицької семінарії м. Станіслава (1940-і рр.). Саме в цей період о. Йосиф Гірняк був сповідником самого єпископа. Відомо, що його батько, будучи з 1920 р. парохом Ямниці, в 1927-1930 р. був іспитователем просинодальним, в 1930-х совітником та референтом єпископської консисторії, членом єпископської капітули станіславської єпархії. Під час другої світової війни емігрував на Захід, а пізніше до США, чим врятував себе від репресій, проводив душпастирську діяльність для українських емігрантів, зокрема був духівником пластунів.
Сам же о. Йосиф 1946 р., відмовившись прийняти православ”я, був засуджений та вивезений на 10р. до концттаборів ГУЛАГу.
Ось як описує один з Різдвяних вечорів проведених на засланні о. Йосиф в листі до свого брата Міньця : “Хочеш знати як виглядає тут пустиня взимі? Сіре небо з”єднане з горизонтом тієї самої барви, що ніяк не розрізнити землі від піскової куряви, ані неба. Коли треба принести води з недалекої баюри, то це неабияка акробатика.Тільки найсильніші з нас годні до неї братись. Треба того сміливця перев”язати посторонком у поясі й дати в одну руку відро та залізний дрючок для проламання льоду, а другу залишити вільною, щоб нею відбиватись від вітру. Другий кінець посторонка, довгого на кілька десятків метрів, держать два міцні хлопці, що стоять у відкритих дверях бараку, попускаючи посторонок у міру як віддаляється водоноша. Якби того не зробити, то вітер понесе людину світами. Такої днини як сьогоднішня, кожна краплинка води дорогоцінна. Ночами вітер гуляє ще дужче пустинею, якої ні початку, ані кінця не видно. Верещить всякими нечистими силами на вуглах бараку, виє вовком у комині, гуде по стінах і вривається до нас кожною шпариною, дарма, що стіни ліплені.
Вчора, як тільки стемніло (ні першої ані ніякої зірки не було видно з-поза хмар), ми засіли вкупці на двох лавках, посередині між нами широченька дошка застелена скатертю. Заздалегідь збережені хлібенята з посилок від приятелів зі Львова, Коломиї, Самбора, чи звідки хто походив, заступили нам святкові колачі й кутю. Цукор був замість меду, а заморожений оселедець замість коропа чи щуки. Один з нас умудрився зліпити кілька вареників, хтось інший наколов дерев”яних осколків замість свічечок, а в”язанка пустельного ялівцю була нам за ялинку.
Я заохотив одного-двох приступити до моєї стули (до сповіді) і здивувався, як за ними приступили до мене майже всі з-під покрова новітнього Марса (вояки УПА). Колядкам не було стриму; акомпаніювала нам люта хуртовина надворі. Колядували притишено, хоч дурні сльози лились. Поздоровляю з колядою, обнімаю й цілую, твій Осип.(Караганда, 1954 р.)”
Повернувшись із заслання, о.Йосип продовжує свою душпастирську діяльність підпільно.
Помер о. Йосиф 15 серпня 1979 р. в м. Яремче.
Олеся Фільварок,
науковий співробітник Музею історії міста Коломиї
Свої зауваження та доповнення до статті надсилайте будь ласка електронною поштою: m.arsak@yandex.ru
